Крах традиційної системи: чому Румен Радев сенсаційно переміг у Болгарії

Парламентські вибори в Болгарії ознаменувалися фундаментальним зламом політичної системи та завершенням тривалої багаторічної кризи в країні. Несподіване рішення Румена Радева достроково залишити посаду президента заради переходу в публічну партійну політику повністю переформатувало електоральне поле країни.

Рішучий крок колишнього президента не лише застав зненацька традиційні партії, а й продемонстрував запит суспільства на появу принципово нової управлінської сили.

Новий гравець на політичному полі

Оголосивши про відставку, Румен Радев очолив новостворене політичне об’єднання «Прогресивна Болгарія», яке одразу позиціонувалося як альтернатива старому партійному істеблішменту. Основу списку склали або абсолютно нові в політиці обличчя, або технократи, які раніше зарекомендували себе під час роботи в тимчасових (службових) урядах, призначених Радевим у період його президентства.

Напередодні голосування більшість соціологічних служб прогнозували «Прогресивній Болгарії» помірну перемогу на рівні близько 35% голосів, що автоматично змушувало б Радева шукати компроміси. Аналітики припускали, що йому доведеться обирати між двома кардинально різними векторами для створення майбутньої коаліції.

Першим варіантом бачився союз із прозахідним і антикорупційним блоком «Продовжуємо зміни — Демократична Болгарія» (ПП-ДБ), а другим — об’єднання з лівою БСП та націоналістичним «Відродженням», які в експертному середовищі традиційно вважалися прихильними до Москви.

Сам Радев під час кампанії майстерно балансував між різними електоральними групами, поєднуючи жорстку внутрішню антикорупційну риторику зі специфічними зовнішньополітичними меседжами.

Офіційна програма його партії містила збалансовані формулювання, зокрема тезу про підтримку «справедливого миру в Україні» в межах загальноєвропейського курсу. Проте такий поміркований підхід був розрахований на поміркованого міського виборця, тоді як для ширших мас пропонувався зовсім інший порядок денний.

Вдячність імператору-визволителю

На масових передвиборчих мітингах та регіональних зустрічах риторика лідера «Прогресивної Болгарії» ставала значно чіткішою та емоційнішою. Радев неодноразово публічно обіцяв виборцям за жодних обставин не дозволити втягнути Болгарію у військові конфлікти на території України чи Ірану, апелюючи до безпекових страхів населення.

Навіть більше, у своїх промовах він регулярно звертався до історичних сентиментів, прямо називаючи армію Російської імперії «визволительною», а імператора Олександра II — «царем-визволителем», що глибоко резонувало з поглядами консервативної частини болгарського суспільства.

Особливий резонанс у медійному просторі викликала заключна партійна конференція «Прогресивної Болгарії», де організатори використали промовистий візуальний ряд. На центральних екранах транслювалися кадри минулих років, зокрема виступ Радева на Петербурзькому міжнародному економічному форумі поруч із Володимиром Путіним.

Окрім цього, у 2025 році Румен Радев зустрічався із колишнім президентом Молдови та лідером Партії соціалістів Ігорем Додоном. На зустрічі могли обговорюватися питання етнічно болгарського регіону Тараклія.

Проєвропейська опозиція, і насамперед прихильники ліберального блоку ПП-ДБ, гостро реагувала на подібні кроки, намагаючись маргіналізувати експрезидента в очах виборців. У політичному лексиконі та медіа Радева почали іронічно називати «Рубльовим», звинувачуючи у прихованому просуванні інтересів Кремля та спробах розвернути зовнішньополітичний курс Софії.

Проте спроба опонентів побудувати кампанію виключно на геополітичному протистоянні та критиці лідера «Прогресивної Болгарії» виявилася стратегічно неефективною.

Монобільшість замість коаліції

Результати підрахунку голосів перевершили найсміливіші очікування соціологів та завдали нищівного удару по традиційній партійній системі країни. Замість прогнозованої коаліціади та важких перемовин, Румен Радев зумів мобілізувати аполітичний електорат та одноосібно взяти абсолютну монобільшість у Народних зборах. Старі системні партії, які роками домінували в болгарській політиці, зафіксували рекордно низькі показники, опинившись у глибокій кризі.

Цей успіх продемонстрував, що для більшості громадян Болгарії внутрішні проблеми — втома від корупції, інфляція та тривала політична нестабільність (вісім виборів за останні п’ять років) — виявилися значно важливішими за геополітичні суперечки. Радев зумисно розмивав ідеологічні кордони, збираючи під свої прапори як проєвропейських виборців, що прагнули реформи юстиції, так і євроскептиків, які підтримували його сувереністську риторику.

Отримання монобільшості відкрило перед «Прогресивною Болгарією» можливість самостійно формувати уряд і визначати вектор розвитку держави щонайменше на наступні чотири роки.

За підсумками голосування, до парламенту пройшли п’ять політичних сил: партія Румена Радева «Прогресивна Болгарія» здобула тріумфальні 44,59%, блок ГЕРБ-СДС посів друге місце з 13,30%, ліберальний альянс ПП-ДБ набрав 12,60%, рух ДПС отримав 7,10%, а партія «Відродження» замкнула п’ятірку з результатом 4,20%.